жарт із українським інтеліґентним селянином та з німецьким урядником. Ці спомини будуть опубліковані при нагоді з відповідним апаратом і послужать одним із многих доказів, що моє поетичне оповідання не так дуже фантастичне та тенденційне, як це декому здавалося.
Я присвятив це оповідання пам'яті мойого батька Якова Франка, від якого я, що правда, не чув нічого про панщину, але чув оповідання про український фестин, справлений у Львові 1849 р. в перші роковини знесення панщини. Головною сензацією того фестину, яку затямив собі мій батько, крім великого здвигу українських селян було те, що на сільськім возі, запряженім чотирма чорними волами з золоченими рогами, везено через місто хліб, спечений із кірця пшениці, який передано губернаторові як знак вдячности українського хліборобного люду цісареві за даровання панщини.
Видаючи тепер своє поетичне оповідання новим, четвертим виданням, я, не зміняючи його основи, подаю в тексті поправки й доповнення, де це вважав потрібним. Оповідання розширено із 3912 на 4004 рядків. При цій переробці я старався крім виправлення мови докладніше розвинути тему і виправити композицію через докладніше вироблення та заокруглення строфічної будови. Аналітичний зміст, який подаю далі, дасть перегляд поодиноких епізодів у їх органічній послідовності.
|
Львів,
дня 28 травня, 1911. |
ІВАН ФРАНКО
