Вісвамітра мовив: „Дай мені свою землю з морем і з горами і з селами і з містами, і ціле твоє королівство. Дай мені, войовниче, все множество твоїх возів, коней і слонів, всі твої скарби й коштовності і все, що тільки маєш, окрім твоєї жінки й сина й себе самого. Це, мій прекрасний пане і знавче всіх обов'язків, це твій обов'язок, який не здіймається з тебе, куди б ти не повернувся. Що тут багато говорити? Все те мусиш дати мені.“
З легким серцем, не зморщивши навіть лиця, чуючи ті слова аскета, відповів король, складаючи руки: „Нехай буде так.“
Вісвамітра мовив далі: „Коли вся твоя власність стала моєю, держава, край і власть і все добро, то скажи мені, королю, хто тепер тут паном, де я покищо тільки покутник?“
Гарісчандра відповів: „В тій хвилі, брахманче, коли я дав тобі цю багату землю, в тій самій хвилі став ти її паном і володарем сього царства“.
Вісвамітра мовив: „Коли ти, королю, віддав мені всю ту багату землю, коли я в ній пан, то ти забирайся з неї геть. Разом зі своєю властю ти поскидай усю свою пишну одежу і вберися в мужицьку сермягу, ти і твоя жінка й твій син.“
Король відповів: „Нехай і так буде!“ І вчинивши се, хотів забратися до відходу, щоб із своєю жінкою Сайвією і зі своїм сином віддалитися з краю. Але аскет заступив йому дорогу й запитав його: „Куди ж ти йдеш, не давши мені ще королівської жертви?“
Король відповів: „Святий мужу, я дав тобі се добре впорядковане королівство, а мені лишилося тільки моє тіло, моя жінка й мій син.“
