хон, і Вічний показав йому весь край: Ґілегад аж до Дана і всю [околицю] Нефталі, територію Ефраіма та Менаше і весь край Юди аж до західнього моря і південь і рівну околицю Єрихона [пальмового міста] аж до Согара. І Вічний мовив до нього. „Оце край, задля якого я поклявся Авраамові, Ісаакові та Яковові, мовлячи: „Даю його вашому племені.“ Я показую тобі його, але ти не ввійдеш до нього.“
„І Мойсей, слуга Вічного, вмер тут у краю Моава, як це сказав Вічний, і його поховали в долині в краю Моава недалеко Бет-Пегора, і ніхто не знає про його гріб аж до сього дня. Мойсей прожив 120 літ до своєї смерти; його очі не слабли і сила не опустила його тіла. І сини Ізраіля оплакували Мойсея на рівнині Моава протягом 30 днів, і таким способом відбули по нім повну жалобу.“
Із цього оповідання бачимо, що Мойсей умер у неласці ізраільського Бога, який перед смертю докорив йому тим, що він не вшанував його відповідно перед синами Ізраіля. В моїй поемі це діло поставлене зовсім інакше: смерть Мойсея на вершині гори в обличчю Бога мотивована тим, що його відіпхнув його власний народ, зневірений його 40-літнім проводом і сумним станом обіцяного краю, який треба було тяжкими зусиллями здобувати на численних дрібних ханаанських племенах, і який надто, як це виказали новіші історичні відкриття, в ту пору, коло 1480 р. пер. Хр., був під протекцією єгипетських царів.
Речення біблійного оповідання про похорон Мойсея в оригінальнім тексті не зовсім ясне, й пізніші жидівські коментатори доповняють
