сеєві Палестину; у своїй поемі я приложив це до ролі Азазеля з наміром зазначити як найсильніше контраст між пророцькими обіцянками й тим, що дійсно ждало Гебреїв у Палестині. Цей контраст я вважав потрібним зміцнити не тільки показом ґеоґрафічного положення та різноплеменности Палестини, але надто ще об'явою про долю, яка чекала гебреїв у тім краю. І це я поклав у ролю Азазеля, як найсильнішу частину демонської покуси, що може захитати віру навіть найсильнішого характеру. Але не треба забувати, що ця роля Азазеля в моїй поемі являється тільки поетичним об'єктивованням власної психологічної реакції, яка мусіла відбутися в душі пророка після того, як його відіпхнув його народ. Крайній вислів тої психологічної реакції, що з душі пророка виривається словами „Одурив нас Єгова!“, не був зовсім тріюмфом демона спокусника, який у тій хвилі зо сміхом відступає від Мойсея, але був тільки зазначенням межі людської віри та людської сили, до якої дійшовши Мойсей почуває слова самого Бога, що розкривають йому далеко ширший кругозір від того, який міг розкрити йому Азазель, прояснюють йому високу мудрість провидіння, що кермує долею народів, і дають його душі й тілу остаточне заспокоєння.
Для поетичного огляду ґеоґрафії Палестини, який дав я у XVII-ім розділі поеми, я покористувався деякими уступами вступної студії Едварда Райса до його огляду старозавітних писань про історію Ізраіля (ор. cit. І, ст. 14—17), які подаю тут у перекладі на нашу мову:
„Край Ханаана не має властивих природніх границь окрім заходу, де його береги обливає
