В губерні, в цісаря самого
Шукати права проти нього —
Вій бачив справді щось страшного,
Бо бідолаха добре знав,
Що перед паном він збрехав,
Що з консисторії не було
Такого наказу, щоб вчить
Хлопів тверезости і навіть
Їх до присяги приводить.
Старече серце добре чуло,
Що якби добре пан завзявся,
То міг його біди набавить,
І що там в Юрі[1] б не озвався
За ним ніхто, противно — власть
Духовна перше кине камінь
На „незаконную“ його
Роботу, і сама віддасть
Його на глум. Так ось чого
Злякавсь старий. Нехай ще нині
Щось справді лучиться в народі,
Пан не питатиме, чи винні
Такі причини або інні,
Що вибух непорядків пламінь,
А скаже: „Винен піп та й годі!“
І бідному попові амінь.
Опершись обома руками
На паличку, мовчав він. Довга
Була та хвиля, поки втих
Безладний гамір юрб сільських.
Вкінці промовив він: „Що з вами?
Гей, діти, діти, бійтесь Бога!
