Сказати вам не маю сили,
Яке вражіння ізробили
Отті слова на всіх селян.
„Сам цісар нам не каже пити!
Нас хоче вільними зробити!
Що нам тепер шинок і пан?“
Мов грім прогоготів селом.
Ніхто не йшов обіду їсти,
Мов оп'яніли всі від вісти,
Що воля близька. Всі волом
Враз на попівство повалили,
Убогу хату пан-отця
Мов рій шумливий обступили.
І вже не чуть було слівця,
Що хто казав, лиш клекотіло
Гуртом: „Пан-отче! Воля! Воля!
Ми будем вільні! Проч недоля!
Проч панщина! І душу й тіло
За цісаря, — він волю нам
Дає! Кажіть у дзвони бити!
Ходіть присягу проводити!
Ми всі, старі й малі віднині
Присягнем Господу і вам
До віку ні цятѝ не пити!
На волю хочем заслужити!
Ходіть, пан-отчику єдині!“
Зблід пан-отець. Злякався бідний,
Не знав, що сталося з людьми.
Та радість, крик той однозгідний
Свідчив, що вже на правду ми
Йдем не по „жартовій дорозі“.
Про жодну волю він не знав,
Натомісць пан йому нагнав
Чимало страху, а в погрозі —
