Враз комісарську однокінку
Пізнали всі. Він сам садить
До нас у мундурі, при шпаді
Прийшов, вклонився всій громаді.
„Ну, як ся маєте? Сторово?“
„Спасибі, пане!“
„Но, но, но!
Я маю сльово вам отно,
Отно таке маленьке сльово
Сказати. Тут єкомосць ваш,
Як чую, вам ховорить тутки,
Шоп ви зарікся пити вутки.
То є барс пєкно[1]. Лиш кураш!
Лиш смільо! Чую, ви поялас,
Шо пан наробить крик і халас?
Nix draus![2] Най спропує ропить!
Ви тумала, шо пан вас моше
Присилувать горілку пить?
Nix draus! Не пійтеся! Хрань, поше!
Я вам кашу: цісарська воля
Така, шоп кльоп товолен пув,
Шоп тосить мав хутоби, поля,
І шоп то школи ся хорнув![3]
Наш цісар — слухайте лише! —
Вас хоче вільними сропити!
А як путете вудку пити,
То скаше: „Ей, той лют іше
Не варг свопота!“ Сросуміла!
Ну, йтіть тепер до свого тіла!
Ропіть, як снаєте! Adie!“
