Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Ану ж в інвентарі[1] стоїть,
Щоб мусів хлоп горілку пить?“

Що піп толкує — все дарма
Присяга, бач, страшнеє діло!
Погубиш легко душу й тіло.
Побачив піп, що так нема
Ладу, на інше догадався,
І до комісара удався,
Щоб він заглянув у село.
Комісар аж не знав, де сісти,
Коли такі веселі вісті
Почув. „Я, зо![2] Отак пульо
Тавно вше трепа вам сропити!
Ваш топрий, щирий, тихий лют,
Та поки путе вутку пити,
Vergeblich[3] путе всякий трут“.

З попом комісар зговорився,
Коли і як і що зробить,
І на почесне розщедрився,
А тайком певно рад був до̀сить,
Що пана добре це підкосить,
Як хлоп покине „вудку“ пить.

От раз в неділю по відправі
Люд з церкви рушив виходить,
А господарі по звичаю
На цвинтарі стояли з краю
Новин громадських всі цікаві.
Аж зирк, близь церкви на зарінку

  1. Інвентарі — панщизняні обов'язки. Щоб унормувати їх, уряд ці всі обов'язки списав, а селяни знали, що вони мусять робити.
  2. Я, зо — гаразд, от так.
  3. Пропащий, даремний.