На тілі панські канчуки,
І власна шкіра, знай, шептала:
„Не будь ти, брате, надто смілим,
Поки ще чорного на білім
Нема, що ми не кріпаки!“
І вся громада застогнала:
„Так що ж, пан-отче, нам робить?“
„Що ж, діти? Господа молить,
І тихо бути, смирно ждати,
Чей то недовго вже прийдесь!
Нікому й слова не казати
Про те, що вам комісар днесь
Сказав“.
„Ну, добре, хай так буде!
Але горілки вже ні в рот!
Рад цісар знать, що ми за люди,
То ми йому й покажем! От!
Ще нині, зараз ми готові
Тверезість вічну присягти!“
„Дай Бог вам встатчитися в слові,
Покуси всі перемогти!
Та це не так то легко, діти!
Присяга, діти, то не жарт!
А знаєте ви, що зробіте?
Оце Пилипів піст надходить.
Шлюбуйте кожний сам собі
Не пити, в згоді і любві
З усіми жити, кривди й шкоди
Не пам'ятать і не робить,
Перемагать покуси вражі
І терпеливо все зносить,
Що Бог нашле за блуди наші.
