Ми силі, власті покорімся,
В покорі, діти, покажімся
Ми достойнішими, як він.
„Ви ж нині мали присягати!
Чи ви гадаєте, що вам
Зложить святу присягу дам,
Як двері будете ламати?
Знесім ще пробу цю тяжкую,
А я вам певно пророкую,
Що Бог її нам почислить.
Хіба ж не звісно вам, що зрана,
Поки зоря зійде рум'яна,
Найдужче все мороз смалить?
Та хоч застелить він віконце,
Та це лиш знак, що швидко сонце
Заблисне й землю отеплить“.
І диво сталося з людьми:
Усі притихли, посмирніли,
І похилились, посумніли,
А очі всіх на схід летіли,
Мов ждали тут же скону тьми.
Та небо, ніччю так погідне,
Тепер, коли вже малось ді-дне[1],
В тяжкий туман заволоклось,
І за селом в яловім бору
Важке гудіння пронеслось.
І тільки піп скінчив, аж ось,
Віщуючи страшну вихору,
На цвинтарі високий в'яз
Так жалібно почав скрипіти,
Що затремтіли всі, мов діти,
І глухо застогнали враз:
- ↑ Ді-дне — як настає день.
