Вже по оборах чуть погрози
І крики панських посіпак.
І от в метіль та рик шаруги
З обори тут один, там другий
Помалу виїжджа мужик.
Конята форкнуть, жмурять очі,
Посапують під бурі рик;
Мужик закутавсь у кожух,
А тут метіль то в бік заточить
Санки, то спереду заскочить,
І запирає в грудях дух.
Та ба, сильніша панська воля,
Ніж та метіль посеред поля!
Та воля всім, немов обух
Над головами затяжила.
І потяглись горі селом
Санки порожнії гуськом,
А буря слід їх заносила.
Лиш десь-колись крізь вітру шум
Щось мов комарик забриніло —
Це голос дзвонів. Світе білий!
Там десь святкують! Люду тлум
У церкві, світло все палає,
Угору йде кадила дим,
Всі моляться, а дяк співає…
А ми — мов кляті! Нам одним
І свята Божого немає!
То всякий, вчувши дзвонів гук,
Батіг невільно відкладає,
Здіймає рукавиці з рук,
Перехриститься і зідхає
Й молитву шепче.
Коли глядь,
Аж і з попівства їдуть сани,
На санях піп, два атамани,
