А може вітру хто збоявся
І дома при бабах остався?“
„Ні, їдуть всі!“ — сказав отаман,
Що перед паном смирно став.
„Ну, то-то й є! А то б дістав!
Ей, був би битий, як той Гаман!
Скажіть ви, бургери[1], мені,
Що це ви робите? Коли то
Буде вже раз спокій в селі?
Здається, вас ще мало бито,
А то б вам жодні горобці
У головах не цвіркотали!
Скажіть но ви, єґомосці,
Що це ви знову загадали
Якусь присягу? Хочесь вам
Різок та буків скоштувати?
Ей, Бог не брат мій, але сам
Таку прочуханку задам,
Що й внуки будуть пам'ятати!“
Сказав це і окинув нас
Мов яструб оком, і немов
Попа побачив перший раз,
До нього ближче підійшов.
„Єґомость, — каже, — що за диво!
І ви на панщину також?
А, гарно, гарно! От правдиво,
Ви добрий пастир: де йде стадо,
Туди ж і він іде. Ну, що ж, —
Вітайте! Ми приймем вас радо“.
Та піп, хоч голосом тремтячим,
Але з достоїнством сказав:
