„Тепер нам лиха не минути!“
Селом ішла загальна мова.
Пан староста три дні сидів
У пана, десь колись глядів
На комісарську ту роботу,
Хоч протоколів не читав;
Нарешті пана попращав,
Вернув до міста у суботу.
Комісар, мов слота осіння,
Ще тиждень висів над селом,
І раз-у-раз тяг протоколи,
Мов жили витягав поволі
З людей, мов воля невідмінна
Була в нім — всіх окрити злом.
Було це вечором в неділю.
Нас кілька в хаті у дяка
Сиділо і ні будь-яка
Розмова нам не йшла, надію
Ми стратили на наше діло.
Втім на дворі щось загуділо.
Зірвалась буря, і в той час
Щось до дверей залопотіло.
Дячиха вийшла і по хвилі
Комісар увійшов похилий,
Старий знайомий і нам милий,
Вклонився й рік: „Вітаю вас!“
Ми здивувалися, та він,
Оглянувши усіх у зборі,
Всміхнувся, псикнув, на ослін
Сів мовчки, ні з ким не вітався,
А потім стиха відізвався:
„У, савірюха там на творі!“
