Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/99

Всі будете докладно знали,
Як скоботати вмію я.
Жалійтеся, хто хоче більше,
А я потраплю ще й сильніше
Полоскотать. Кому своя
Не мила шкіра — хай трібує!

І ще одно: ваш пан комісар
Вам набрехав, що швидко цісар,
Чи хто — вам панщину дарує.
Що там комісару за те
Припаде, це ще ви вздрите, —
А я кажу виразно вам:
Не вірте, хто вам се голосить,
Бо він не волю вам приносить,
Але біду. Ні цар, ні сам
І з неба Бог не має права
Те дарувати, що моє!
Ні, ні, це не цісарська справа!
Ні Бог, ні цісар не дає
Того, чого і сам не має.
Так слухайте ж, що скажу вам:
Хай жодна воля вам не сниться!
Не цісар вам її ховає,
І поки я тут, не явиться
Вона, хіба я сам вам дам!“

Так богохульними устами
Він вимовив і в двір пішов.
Здається, сими він словами
Бажав нас пригнітить, немов
Тяжким камінням та противно,
По тих словах в нас дух війшов.
„Сліпий, сліпий!“ — ми погадали. —
„Ти думаєш, що світ увесь
В руках держиш, а доля дивно