Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

З бою-грому Звав би мя додому. То ж не плач І Очиць, мов зорі, Пожалій ! Згасне вскорі1) Блиск їх у сліз морі. Розійшлись, мабуть, по волі Судьбиній Наші долі, Мов дороги в полі. 14—18 грудня 1883 VIII- к. п. Гарна дівчино, пахучая квітко 1 Оком і словом^ стріляєш ти мітко В серця чутливий потайник укритий, — Хто тебе бачить, той мусить любити. Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово : Світ і життя ти береш поверхово, Мислиш, хто спів твій полюбить і очі. Той вже нічого на світі не схоче. Як для очей і для пісні твоєї Кине він все, боротьбу за ідеї, Працю для тих, що їх тиснуть окови — Вір мені, серце, не варт він любови. Коли ж, крім очей, крім слова дзвінкого, Ти не даси йому в житті нічого, !) Вскорі — незабаром. 109