Затонувши десь в бездні-глибині Кришталевого океану… Встань, Встань, орачу ! Вже прогули вітри, Проскрипів мороз, вже пройшла зима Любо дихає воздух леготом ; Мов у дівчини, що з сну будиться, В груди радісно б'єсь здоровая Молодая кров, Так і грудь землі диха-двигавсь Силою дивною, оживущою. Встань, орачу, встань ! Сій в щасливий час золоте зерно ! З трепетом любви мати щирая Обійме його, Кров'ю теплою накормить його, Оберіжливо виростить його. Гей, брати! В кого серце чистеє, Руки сильнії, думка чесная, — Прокидайтеся ! Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни ! Сійте в головах думи вольнії, В «серцях жадобу братолюбія, В грудях сміливість до великого Бою за добро, щастя й волю всіх ! Сійте ! На пухку, на живу ріллю Впадуть сімена думки вашої ! 28 березня 1880. IV.IV. Вже сонечко знов по лугах Почало весняную роботу ;
