VIII. БОТОКУДИ. В лютім і березні 1880 року під цим заголовком написав я був невеличку сатиричну поемку, в котрій під назвою Бото- кудів осміяв відому часть нашої галицько-української інтелігенції і деякі моменти з її історії від 1848 року. За радою М. Драгоманова я не друкував її досі. Прочитавши тепер рукопис, я побачив, що друкувати цю поемку в цілості не стоїть, хоч деякі її уступи і досі не стратили інтересу. Не хотячи перероблювати цілости в дусі теперішніх моїх поглядів політичних і артистичних, я зважився подати тут тільки деякі шматочки моєї поеми, зліплюючи їх в одно коротенькими прозовими пергповідками того, що пропущено. Поема починається апострофою до Музи. Музо, мученице бідна, Не від вчора, не від нині В повитуху зелепугів Здеградована з богині ! Кожний зве тя, з того часу, Як Гомер ще довгобразий Запросив тя скандувати Гексаметри для гімназій. Гей, це давня, давня штука, Ще тоді дівчам була ти, — Та як з рук до рук пішла, Стало чорт зна що з дівчати. І багато ти, небого, Ой, багато нагрішила, І недородків ти много На цей світ понаводила. Днесь в кого лиш є пустая Голова та повне пузо І ліниві руки, зараз Кличе к тобі : Музо ! Музо ! Г27
