Що ви хочете себе боронити, І свої книжки в народі ширити. Не бійтеся, — я не про них говорив ! Де ж би я вам таку пакість творив ! Та ж знають усі рутенські мужі, Що ваші письма, то мов джерело живої калюжі; Хто раз із них нап'ється до сита, Тому голова на вік немов довбнею забита ! Я власне хотів про те говорити, Щоб ваші листи в народі якнайбільше ширити“. То на те князь Маледикт Плосколоб, На прізвище „Капустяний Лоб“, До всього збору гнівно промовляє : „А хай же вас, господинове, чорт позабирає ! Ви тут плетете всілякі андрони, А в нашім княжестві скрежет зубов і стони ! Тут тільки про те йде, щоб того не-„ Друга“ Зігнати зо світа, нехай, як котюга, Заслужених мужів чіпати не сміє, І превратні ідеї по краю не сіє 1“ Оттоді то. всі дивним дивом дивували, Що як давно вже свою бесіду зачали, А й досі про ціль Ті не знали ! То Міх Ковальський зашепів, як котелик, А Тихович Мовчальський скрутився в скрутелик, Тільки Наум Безумович радить, як радив давно, — Усе одно : „Усіх, що взялися не-„Друга“ фабрикувати — Перед суд рутенський запізвати ; А позаяк це, оскільки чути, 17«
