Воно то ще не так зле, якоже мняхом ! Бо доки лиш гинуть і вірують люди, То хліба для нас досить буде. Але ми чули страшну горренду1), Що попи по селах не зважають на нашу куренду -), А хлопам книжок позичають, Значить, себе і нас хліба збавляють. Тому моя рада така : Хто знає такого попа або дяка, Нехай зараз про це донесе начальству, Щоб раз зробити конець такому нахальству“. Оце останнє слово, Вимовлене різко, громово, Дуже Наума Безумовича злякало, Мов камінь тяжкий, на серце йому впало. Аджеж він і сам був тому гріхові причасний, Бо видавав на зиск і пожиток власний Прегарні книжки для тих, що не вміють читати, А тепер іно що зачав друкувати Для народу простору „Науку Самодурства“, „Начало Глупости“ і „Богу мильїя Бздурства“. Ось він, щоб свого боронити, Устав і так зачав говорити : „Це правда, що сказав отець Холява, 1 за те йому вічна в Рутенії слава ! І я сам це давно казав і кажу, Хлопам книжок давати не ражу. Правда, можна й давати, Та треба вміти добре вибирати“. ^оЄ ^олява перервав йому на тім слові : »Я вже бачу по вашій мові, 2^ £°РРенДа — страшна річ. ) Куренда — розпорядження для попів. 177
