Рад би я яструбом плавать в блакиті, Травкою ніжною пнятись з землі, Хвилею бурхать о скали розбиті, Мушкою гратись в вечірнім теплі. Вмерти, з життя розплистися на волю, В рідній землиці спочити від сліз, Щоб не чуть в серці пекучого болю, Людської муки не бачити скрізь ! 1881. XII. Ой, що в полі за димове ? Чи то вірли *) крильми б'ються? Ні, то Доля грядки копле1 2), Красу садить, розум сіє, Примовляє, приспівує : „Сходи, красо, до схід сонця, Ти, розуме, спозаранку ! Рости, красо, до пояса, Ти, розуме, вище мене ! Іди, красо, поміж люди, Ти, розуме, громадами ! Не дайсь, красо, тому взяти Хто ти3) хоче світ зв'язати; Не дайсь, красо, тому в руки, Хто тя4) хоче в пута вкути ! А як впадеш у неволю, То розплинься слізоньками, То засохни без розплоду ! 1) Вірли — орли. ■*) Копле — копає. А) Ти — тобі. 4) Тя — тебе. 18
