X. Весно, ох, довго ж на тебе чекати ! Весно, голубко, чому ж ти не йдеш ? Чом замість себе до вбогої хати Голод і холод, руїну і страти В гості ти шлеш? Бач, уже май зачинається ! Маю, Чом же мерцем ти приходиш на світ? Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов'янії хмари вкривають Ввесь небозвід. Стогін іде по селищах убогих, Діти гуртами на задавку !) мруть, Сіна нема й стебельця в оборогах2), Гине худібка, по долах розлогих Води ревуть. „Згинем“, — люд шепче.—„Та ж горе не саме Звикло ходить. Або пошесть прийде, Або — не дай Боже, — Польща настане“. От як цей рік зустрічають селяни, Весно, тебе. 1881. XI. Рад би я, весно, в весельшії нути Радісним співом вітати тебе, В твоїй красі ненаглядній втонути, Злятись з тобою, забути себе. ]) Задавка або задавлячка— жаба, ангіна. -) Оборіг — це покрівля зі соломи на чотирьох стовпах, під якою складають сіно й Інше. 17
