Що школи нам дати не хочуть у Львові, Це жарт — для малої дитини. Та глянь і втішайся ! В братерській любові Як липнуть до нас Бернардини. Дукляна1) святкуючи, наших людей На відпуст згромадили хмару, А щоб тумана їм пустить до очей, Заспівали їм : „Z dymem pożaru“ 2). Іронія долі ! В той сам час, як ту В'ється звук тої пісні під хмару, Сама Дукля, Дуклянові в жертву святу, Уся пішла з „dymem pożaru“. Дукляне ! Дукляне ! Спасав же ти нас Від Хмеля, орди й Дорошенка,— Чому ж свою Дуклю ти нині не спас, Хоч ця праця була б і маленька ? Що молодь липне до себе і враз По краю іде на мандрівку, Не диво, та все ж хвала Богу, що в нас Є клей вже, що лучить нас в спілку. Учителів вкупу стягає той клей, Щоб долю свою поправляли, І хоч початок іще трохи малий, Дай Бог, щоб росли і більшали. А ось і студенти на віче спішать, Стягаються спільно докупи, !) Мова тут про святкування Дукляна цебто св Яна з Дуклі (село). Див. прим. 2 на 252 стор. ) »-З димом пожежі“ — націон. польський гимн. 255
