Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/306

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Не вільно в візитирку говорити, В вікно глядіти, грішми що платити. Папір і олівець при собі мати — Для арештанта це тяжка провина; Ножа тож казня мати не повинна, Хліб нігтями й зубами треба рвати. А ключник, стражник може в кожній хвилі Перетрясти все в казні, обшукати Вас до сорочки, „мачку засвітити“ І язиком, як хоче, вас честити, За кару вас в „густую“ казню дати, Де б вас кумпани обкрадали й били. 15 вересня 1889. XX. Ні, вас забути був би гріх великий, Чесні панове ключники й дозорці! Та й як похвал відмовити вам порції Там, де над всім царюють, ваші крики? Ви продали себе в кати й на муки. За триста гульденів *) річної плати Готові з друга, брата шкуру драти, Як лиш він тут попадеться вам в руки. Понижені до розряду собаки Порядком нашим, ви й мститеся таки, Понижуючи других яко мога. Грим, грим! „Дід“ входить: хліб приніс. З порога На піл покинув і попхнув ногою — І я почув, що є власть на до мною. 16 вересня 1889.

  • ) Гульден — менше карбованця.

29