XXIV. А прочий час заповнюють розмови. Цей своїм „ділом“ мучить всіх і нудить, Той жарти строїть, всіх смішить готовий А інший в споминах колишніх блудить. Хто казку каже, хто знов тугу в собі Гне й ходить, ходить, тільки чути кроки. Часом на всіх наляже сум глибокий, І довго в казні тихо, наче в гробі. „Вдуріти можна !“ — буркне хтось і люте Прокляття вліпить. „Гей, брати, а нуте! „Чого похнюпились ? Нехай на панську „Макову1) смуток! Грим об землю лихо! „Зберімось лиш на голоси !“ — і тихо Затягнем нашу пісню арештанську. 21 вересня 1889. XXV. „Хто любить місяць, я без сонця в'яну, В тюрмі про волю вже й не нагадаю ! Сиджу й клену свою судьбу погану, Тих вороженьків, що з-за них страждаю. До суду кличуть, бач, до протоколу. Суддя мій лютий, став грозить киями… „Скажи всю правду, то підеш на волю !“ Я визнав правду — і пішов в кайдани. Читають декрет* 2). Стали батько й мати, Плачуть, не сміють і руки подати… „Бач, синку, де непослух той доводить ! ł) Макова — голова 2) Декрет — вирок, присуд. 32
