Туж понад ним крильцями стріпотала І тихо в нього на колінах сіла. Старий погладить хтів її руков — Та й обімлів: ті крильця сніжно-білі Оббризкала червона людська кров. І зойкнув дід: „Прокляті, зсатанілі Часи, коли з осель людських в сей ліс На крилах голуб людську кров приніс *) I“ 13 вересня 1889. XXXIII. Росіє, краю туги та терпіння, Чи ж не такий ти час проходиш нині ? тривоги й самолюбів пустині Позабивались старші покоління. Тремтить вся сила краю, як заклята, А тим часом на лютий бій за волю Летять малії діти-голубята, Кістьми лягають у сніжному полю. Росіє, краю крайностів жорстоких ! Твій витязь Святогор дріма в печарі, Козацька воля спить в степах широких, А дівчина-голубка на бульварі Платком, а не лицарською трубою Сигнал дає до кроволиття й бою. 13 вересня 1889.
- ) Мотив із Ленау. (Ів. Фр.).
37
