IV. МИХАЙЛО.
Добрий був ґазда[1] Михайло,
Тихий чоловік:
По-сусідськи, згідно, гарно
Проживав свій вік.
Все веселий, хоч убогий,
Других веселив.
„Чень ще станемо на ноги!“
Раз-в-раз говорив.
Та не довелося стати,
Бо тісний став час,
Треба гнутись і мовчати
І платить раз-в-раз.
То Михайло хоч сміявся,
Та гірким сміхом:
Страх взнаки йому давався
Орендар з довгом.
Аж вкінці злі дні настали:
Орендар вчепивсь,
Ґрунт за довг зліцитували[2],
А ґазда розпивсь.
І щодень в шинку однако
Він в куті сидів,
І сміявся, і балакав
І „мандрони плів“[3].
Швидко нивку жид послідну
За горілку взяв
