А люд через межі, котрі 'го тіснять, Не може добачити тих всіх завад, Добачить всіх сплетених коренів лиха, Що сили його підлоточує*) стиха. Ей, межі ви, межі, вузенькі, куці ! В які бездорожжя, в які манівці Ви втисли незрілий ще погляд суспільний"! Хто шлях нам покаже широкий і вільний? 3. Приходить до мене один чоловік. „Порадьте, що маю робити? Ось тут на тім полі мій дід прожив вік, Хоч, правду сказавши, нема чим і жити. Три прути* 2)! Та ну, якось, певно, тоді Не так було тісно, як нині — Досить, що оттак ні в добрі, ні в біді Пройшов цілий вік старовині3). Мав дід два сини, поженив їх, і враз Жили в одній хаті з дітками. Все дід, було, каже : „Ділив би я вас Тим полем, та й б'юся з гадками. Тепер воно ледве живить нас, а що ж Тоді, як ту дрібку надвоє роздерти? Ні, я вас не буду ділити ! Як мож, Так жийте при купі, а схочете тож Ділитись — діліться но моїй аж смерти“. Та сталося, бачте, що дід і сини Померли на тифус одної весни, Лишивши по двоє дітей малолітних. Я найстарший був, мав три роки з весни,
- ) Підлоточувати — підточувати, підмивати.
2) Прут — довгий патик. Значить тут — нивка, така вузенька, як патичок. 3) Старовині — старому 60
