Серед вориння1) з гіль смереки Стояла гола, похилена; З її вікон вид недалекий Гора спиняла обпалена. Від вітру фіртка знай скрипіла, Ріка бурлила і шуміла, Сосновий бір стогнав іззаду, І вітер хмар котив громаду, Сік зимний дощ о шиби й стіни, І сік і сік без впину й зміни. В такий то день, в такій то хаті На горе й біль на світ прийшла ти. Смеркалось. Сумерки крилаті Стояли вже в кутах кімнати, А батько твій ще думав думу, Сидячи в кріслі край віконця, Мов з-поза хмар і мли і суму Глядів потіхи, світла, сонця. Втім з-за стіни твій крик дитячий Дійшов з жіночим криком помісь * 2) ; Вказалась баба, шепотячи : „Дав Бог вам донечку, єгомость3)“. Здригнувсь старий, із крісла встав, Прохожуючись, воркотав : „Оттак ти жий, оттак ти будь ! Потреби раз у-раз ростуть : Три хлопці, в школу вже б пора, Хорує раз-у-раз стара, А тут четверте Бог послав, Вориння — огорожа з гілляк, що три-чотири прибиті впоперек до стовпів. 2) Помісь — змішаний, разом. 3) Єгомость — так звуть попів. 69
