Під ним земля тремтить і глухо стогне,
Простір край нього втіка, лиш мигне,
Кривавий взір його сверлує пітьму пізну,
І сто залізних ніг дуднить о путь залізну.
За ним зривавсь вітер з дрімоти,
Але запізно схопився в погоню.
Куди летиш, куди чвалаєш ти,
З могучим розмахом залізний коню?
Земля тісна для твої бистроти,
Крізь гори ти пробіг, мов по болонню[1],
І межі ти прорвав, предвічні перешкоди,
В одну сім'ю з'єднав всі землі, всі народи!
Ось мигнув блиск — це з вартової будки.
Ось тінь густіша — це дрімучий ліс.
Ось шум глухий — ріка вблизи десь тутки.
Ось стогне міст під грохотом коліс.
Ось тут село: в тихесенькі закутки
З труби стальної посвист ся проніс,
Аж пси завили враз, затрясся лист рокити,
Ще свист — і потвір став на п'ять хвилин спочити.
Тень-тень-тень-тень! — зазойкав проразливо
Дзвінок над входом сонного двірця.
В червоній шапці, сопучи ліниво,
Начальник вийшов, буркнув два слівця
До машиніста і пройшовсь важливо
Здовж поїзду. Теленькав без кінця
Бренячий телеграф, неначе чміль великий,
І чувсь машини сап[2] і кондукторів крики.
Там видавали посилку листовну,
Тут знов з двірця тягли пакунків міх;
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/358
Цю сторінку схвалено
