Розсліджувать всі справи, з постерунку[1]
Зазвав жандармів, щоб грози ще більш додати,
І троє слуг велів в тюрму запакувати.
„Ну, словом, розпочав я енергічно,
І бачилось, що зразу й побідив.
Поганих слуг прогнав безвідволічно[2],
Нових наймив, усюди сам ходив,
У все вглядав, ганявся денно й нічно,
Як знав, так лад і послух заводив, —
Аж батько мій радів, сусіди дивувались,
І охали жиди й на мене жалкувались.
„Прийшла зима, і я не тямив сам,
Коли пройшла в тім шумі і турботі,
Мов переродивсь я, немов із плям
Очистився, зміцнів я при роботі,
Мов інша кров бурлила в жилах там,
Думки нові взялись в новій істоті,
Утихли пориви фантазії буйної:
Я працю, ціль знайшов і жив для цілі тої.
„Щасливі дні! Донині ще про вас
Я згадую, немов про той єдиний
Проведений в хосеннім[3] труді час,
Де не морозить серця жаль, мов іней!
Тоді то зрозумів я перший раз,
Що не Баярд, борець непоборимий,
Не Дон-Жуан, усіх жіночих серць побідник,
Героєм наших днів, а — продуцент, робітник“.
1883 — 1885.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/375
Цю сторінку схвалено
