П'ЯНИЦЯ.
Присвячую „великому писателеві руської землі“,
гр. Л. Н. Толстому.
Був то раз собі п'яниця:
Все пропив, що тільки мав.
Чи то піст був, чи м'ясниця,
Все один закон тримав:
Чарка, „бляшка“ чи скляниця,
Пив і все припоминав[1]:
„Дай нам, Боже, що нам треба,
А по смерті гоп до неба!“
Чоловіче чи жіноче
Товариство він любив;
Як ніхто вже пить не хоче,
Він хоч до сволока пив:
„Цур та пек! Здоров, сволоче!
Щоб ти черги не хибив!
Дай нам, Боже, що нам треба,
А по смерті гоп до неба!“
І таку вже мав натуру:
Ніде чарки не минав,
Добрий трунок пив, чи люру[2];
Чи кінчив, чи починав,
|
- ↑ Припоминати — пригадувати.
- ↑ Люра — поганий напиток.
