Знов б'є в двері Клим, аж стогне;
Пан Біг слуха та мовчить.
Далі каже: „Соломоне,
Глянь но, хто там так гурчить?“
Той надів „своє короне“,
Йде до брами та й бурчить:
„Хто ти є? Чого бажаєш?
Що тут браму розбиваєш?“
„Прошу ласки, — Клим озвався, —
Я п'яниця, звуся Клим“.
„Що, п'яниця тут припхався?
Тут хіба п'яницям прийм?
Геть іди, до біса стався,
В пекло лізь, у сірку й дим!“
Став наш Клим, засумувався,
Далі ось як обізвався:
„Вже четвертий раз це чую,
Що мій пляц[1] на пекла дні.
Та заким ще помандрую
Там, де пряжуть ув огні,
Ласку зволь мені оцюю:
Хто ти є? — скажи мені!“
„Ну, це ласка невелика:
Я є Соломон-владика“.
„Соломоне, як же ж марно
Смієш ти мене губить?
Чи забув ти, як то гарно
Вісімсот жінок любить?
Я з одною жив безкарно…
Також бовванам[2] кадить
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/382
Цю сторінку схвалено
