„Прошу ласки, — Клим озвався, —
Я п'яниця, звуся Клим“.
„Що, п'яниця тут припхався?
Тут не місце! Геть із ним!
Там у пекло к чорту стався,
Пить огонь, смолу і дим!“
Став наш Клим, хоч сісти й плакать,
Далі так почав балакать:
„Гострий наказ твій, та, певно,
Маєш право так владать.
Та скажи, благаю ревно,
Хто ти? Рад би я вгадать.
Голос твій страшний смертельно,
Та парсуни не видать“
„Та й дурак же ти безмізкий!
Я Давид є, цар жидівський!“
„А, то ти, Єссеїв синку?
Бач, який ти гострий став!
Чи як Урієву жінку
В чоловіка ти украв,
А самому лист в торбинку
З засудом на смерть поклав,
Як дівчат, невинні діти
Заставляв ти труп свій гріти,
„Чи тоді ти присвятився?
Я п'яниця, бачить Біг,
Якби так в гріхи вгатився,
Та такий один лиш гріх
В мене на душі світився,
То я б просто в пекло біг“.
Вчувши це, Давид лиш плюнув
Та й від брами геть посунув.
