Там з Божої волі живе він, Щоб плем'я своє боронить : Він вчує про нинішні кривди І страшно ті кривди помстить. Вже раз з свого замку край моря Сходив він жидів рятувать ; Коли ще й тепер його впросять, Він певно явиться оп'ять Та трудно це, дуже це трудно І У краю далекому десь Є море страшенне, кипуче, Самбатіон море те звесь. Лиш раз один досі те море В далекій, незнаній землі, Шукаючи в поміч Давида, Побожні жиди перейшли. Ви знаєте дивну ту повість? Раз цар був безбожний, хотів У свойому царстві живучих Усіх повбивати жидів. І вислали своїх рабінів Жиди до царя і рекли : „Не тикай ‘) нас, царю ! Жие ще І наш цар Давид на землі“. А цар розсміявся безбожний : „Ідіть це дурному скажіть ! Умер і зотлів цар Давид ваш, Якраз тому тисяча літ. 11) Тикати — рзгхати. 112
