Заклинаю вас Богом єдиним, Не лишіть моїх костей оттут ! Хай у рідній землі Палестини Коло батька і діда спічнуть. Бо велика зближається кара ! Без ліку, мов пустині піски, Налетять на цей край, наче хмара, Песі мухи і воші й сверщки1). Остогидне життя всім у краю, Заповнять вони всякий куток,— Так нехай же, молю вас, благаю, Не сквернять моїх вільних кісток. І ще гіршая кара їм буде, Поки випустять вас із оков : Кровопійцям, що пили кров люду, Батько Ніл переміниться в кров. То не дайте тій крові неправій Омочить мої кості оттут, Щоб не став я в сорочці кривавий Перед троном Єгови на суд. 20 вересня 1889. V. СУРКА. Я Сурка, бідна жидівка. Не дав Бог росту, ні вроди : Мала я, ростом похила, Лицем і зовсім погана. Та й як було виростати Стрункою й простою Сурці Без батька й рідної неньки, *)*) Сверщки — сарана. 121
