Іде, в простому халаті, Сам віжки держить в руках, Однокінкою. Заїхав Перед ґанок, лиш зирк-зирк, Оглядів всю ту Содому, Лиш всміхнувся, нічичирк, Та й до пана. Пан аж скрикнув : „Шая Ляйб ! За житом ти?“ — „Так, за житом“. — „Добре, добре ! Є готове, лиш плати !“ — „Добре, пане. Але що це Тут за ярмарок у вас ?“ — -Слухай, Шая, ти ґешефтсман, Знаєш, що в ґешефті час ! От цей жид — він мій підданий — Винен гріш мені, п'ять сот — Третій рік уже, й ша, гихо, Мов води набрав у рот. Нині зву його, заплати Домагаюсь по добру — Він мені ще грубіянить, А платити ні дуду. От я наказав забрати Все добро його. Хочу Жида розуму навчити, Сам собі.свій довг сплачу“. — „Пане, — крикнув я, — неправду Ви говорите ! Я сам Обіцяв вам дати рату, Як лиш збіжжя що продам“. — „Ну, гляди, в живії очі, Брешеш !“ —він мені кричить. — Ну, скажи, ти жид, чи міг би Ти інакше поступить?“ — „Пане, — Шая Ляйб озвався, — Много винен він ?“ — „П'ять сот“. 176
