Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/475

Дня 31 липня. Околиці Корчина.

 

Прекрасна околиця вдовж і вширінь!

Гадюкою Стрий там хлюпоче.
Тут Розгірче, Сколе і дід Зелемінь.
Гуляй, куди серце захоче!

У Розгірчі руни слав'янські старі
Відкрив Вагилевич^[1] — в фантазії;
Бойки синевідські такі гендлярі^[2],
Що й жида провчать при оказії.

Дня 1 серпня. Бубнище.

 

Що Бубнище славне, не відти пішло,

Що бито тут Турка „як в бубен“;
А бубнить тут нужда і в тім'я, й в чоло,
І кожний, мов птах той, обскубен.

Лиш скелі великі у лісі — та й то
І камінь, і ліс камеральний^[3] —
Це Бубнища слава; забуток оцей
І справді капітальний.

Печери, і сходи, і студня — сліди
Рук людських, святі, може, місця.
І ми тут спочинем, для кого ж їди
Не стане, черниць не наїсться.

1. Іван Вагилевич — один із членів „руської трійці“, від якої починається літературне відродження в Галичині. Скоро, одначе, кинув він українську літературу і в 40-х рр. друкує поезії та наукові розвідки польською мовою. 1848 р. виступив в обороні польсько-української згоди і майже цілком перейшов до поляків. Писав праці про початки Слав'янщини і Польщі. Про цю працю натякує тут Франко.
2. Гендляр — торговець.
3. Камеральний — власність австрійської корони.