Мов Дніпро той через пороги.
Болехів — містина не гарна, грузька,
Серед нив одностайно розлогих.
І сіль варять тут. Як не солоно вам
На світі, ідіть і глядіте!
Та є руські серця і тут щирії нам.
Солоний, та гарний ти, світе!
О, руські серця! І крізь гнет, бідноту,
Усе ваша щирість ясніє!
Мов з кременя битого іскра в лету,
І світить, підпалює й гріє.
З'їжджайте сюди з благодатних рівнин
І з гір по дорогах скалистих,
Щоб спільно прожити хоч кілька годин,
Поки далі самітно поплисти.
Утомлену ходом мандрівку,
Щоб свіжою хвилею духа скріпить
І тутка братів в переднівку.
О, так, передновок терпить духовий
Просторая руськая хата!
Тож того, що й тут посів сіяв новий,
Згадаймо — Рожанського Гната.
Честь пам'яті твоїй, гаряча душе!
Мов свічка яркая, згорів ти!
Та полум'ям своїм надовго, на все
Серць тисячі руських огрів ти.
