3. ДВІ ДОРОГИ. (Сонет). В вік до заслуги дві ведуть дороги І дві корони жизнь нам може дати : Одна—трудиться і калічить ноги, А друга—з вірою й молитвою страждати. Щаслив муж і народ, якого воля Судьби веде з одної та на другу, Із поля праці до терпіння поля, Щоб мовчки йшов через огні й наругу. Щоби ступав, мов ніччю путник в полі, З сльозою в оці, та з надією в душі, Що ще діждеться ранку, світла й волі. І нас, брати, отак веде рука судьби : Йдучи з молитвою наперекір недолі, Ідім до світла, щастя та любви. 1875. 4. НАШ ОБРАЗ. (Сонет). Чи бачиш, брате, ниву, що широко Покосом встелена, як лиш засягне око? Квітки враз із шовковою травою Упали стяті й лан покрили весь собою. Чи бачиш лісу ти сумну руїну, Щербаті пні, сяги і зломи й трами ? Де велетень стояв, там за малу хвилину Тріски, колоди, давньої краси відлами. Та стій, часу пройде немного, і травами Буйними вкриється простір і пестрими цвітами, А зруб одягнеться у свіжу деревину. 212
