Йому пише Лан Данилович, Вірний боярин його : „Вставай, княже, і часу не трать, Здави зло, щоб не зросло. „Це Митуса із села в село Ходить, словом люд манить ; Його гнів — то іскра, — де лише Впаде, там огонь горить. „Поспішай же в наші сторони, Поки ще пожежа не горить,— Не бери ти війська сильного, — Сила лютість роз'ярить“. Ой, не довго світ-Романович Думу думав, — зве бояр, І з трьома в підгірський край спішить, Бунту щоб гасить пожар. А в дорозі Лан Данилович їм на зустріч ось спішить : „їдьмо, княже, в замок Слободу, — Там десь ворог наш сидить“. II. Шумно-тлумно в замку Слободі. Тут з усієї сторони Назбігалось люду простого І бояр і старшини. Всі киплять гнівом-ненавистю На Данила, на князя, Всім гаряча в жилах кров кипить І Митусині слова. 222
