О, сильний предків наших Боже! Чи за тяжкую нам вину Зміниться має ложе сну Тут на холодне смерти ложе? Твоя рука цілий світ водить Тим шляхом, що Ти призначив ; Сини Твої — усі народи ; Чому ж їх ворог розлучив ? Забулось їм, що перед твоїм Лицем усі одна рідня ; На брата йдуть зрадливим боєм, Йому вже й заздрять світла дня. О, сильний предків наших Боже! Ти ж нам із давна призначив Супроти тьми стояти на сторожі. Глянь, ворог тьмою нас укрив. О, доки ж, доки виглядати Нам з пітьми ночі світла дня? І доки ж, доки нам ридати, Що тьма нас тисне і гризня ? О, доки ж, доки світ дрімає, Не розкрира зі сну очий ? Доки не бачить і не знає, Того, що Ти велів, святий? Любови, братньої любови Поміж народами нема ! Устами всяк про неї мовить, Але до діл душа німа. Збуди, о, Отче, своїм словом Цей світ з важкої дрімоти ! А хоч би і могутнім громом Збуди, безсильних захисти ! Чей грім, що гори в порох крушить, Перед котрим земля дрижить, 229
