12. СХІД СОНЦЯ *). З рамен тіні, з рамен ночі, Із солодких сну обнятій Вирвись, серце ! Край багатий Блиск свій ось тобі розточить. Встань, о, глянь, вже ніч минає! Встань, о, глянь, вже день світає. Встань схід сонця привітати, Пісню раннюю співати ! Бо великий день вітаєм : Він заблисне над сим краєм. Це день світла, се день слави, Це день ясний, не кривавий, Це день мира, не день бою, День пісень і день любови, О, мій краю, над тобою. То ж вітай в нім день обнови ! О, ще темно ! Під покровом Ночі спить весь світ, а в морі Неба вічнім, лазуровім Тонуть і блідніють зорі. І сльозина за сльозою Із очиць їх золотих На наш край паде росою. Тихо скрізь і вітер втих, Тиша всю природу вкрила… Ніч іще останній раз Сил останки напружила, Щоби в сні вдержати нас. *)*) Цей вірш, зложений на пам'ять першого з'їзду „Общества імени М. Качковського“ в Галичі, виголосив я на декламаційнім вечерку д. 8 (20) січня 1875 у великій залі Народнього Дому (Ів. Фр.). Про Качковського дивись в кн.І цього тому „Творів" Франка. Автор під час писання цієї поезії був настроєний ще москвофільська 228
