О, встань, o, встань, герою сонний, 1 глянь на край коханий свій, На залив ворогів бездонний, — О, встань і ворогів розвій ! Тебе пізнають, хоч минули Вже літ сотки, як ти заснув ; Вони меча ще не забули, Що в крові їх не раз тонув. Лиш меч, пожежа й кров і месть Смерть принесе врагам, нам честь ! Та ні, ти спи ! Благий твій сон Хай не мутить кров, месть, прокльон ! Ти спи, про щастя наше сни, Бо ще жиють твої сини, їх не убив Востока пан, їх не зламав тягар кайдан, Ні рабський спідлив їх поклін, На них не спаде твій проклін. Неволя їм вогнем була,— З вогню виходить сталь ціла; Неволя — хмара, над котрою Вони розблиснули дугою *). Вони хоч гнулись, та не впали, І хоч терпіли, то мовчали, І хоч мовчали, меч гострили, В молитві набирали сили. Ти спи, герою наш, о, спи ! Про ліпше щастя-долю сни І Про ліпше щастя, як у нас, І про час ліпший, як сей час, І про світ ліпший, як сей світ, Про бої, як за давніх літ.
- ) Дуга — веселка
233
