ясно буде й без довгого викладу, що інакше й не могло бути з писанням чоловіка, що увійшов на літературне поле молодим і неви- робленим, а й опісля замість щирої поради й науки аж надто часто стрічав болючі удари, цинічні насміхи, а найчастіше тупий індиферентизм і грубе незнання. Хіба трьох-чотирьох людей міг би я назвати, котрих приязнь і щире співділання помагали мені вироблювати мову й форму моїх поетичних складань, їх композицію і основні думки. Думаю, що. наводячи тут імена В. І^оцовського і Ів. Белея, хоч в часті віддячусь їм за те, що вони зробили для мойого розвитку. З моїх найдавніших віршів, друкованих в „Друзі“, подаю тут тільки дві-три п'єски, більше як документи моїх тодішніх поглядів, ніж для їх літературної стійности. Пропускаю зовсім збірочку „Баляди і розкази“, видану в р. 1876. Пропускаю також два політичні памфлетики: „Дума про Маледикта Плосколоба“ і „Дума про Наума Безумовича“—цей • другий задля того, що по видрукуванню в „Молоті“ був сконфіскований. Натомість друкую тут вперше сатиричну поемку „Ботокуди“, написану в коломийській тюрмі зимою 1880 р., та й з неї даю тільки виривки, переплітані прозовим рефератом з того, що, по-мойому, не стоїть тепер друкувати так, як тоді було написане. І в інших частинах сеї збірки найдуть читачі чимало „фрагментів“ та вривків. Не хотілось мені зовсім викидати за пліт деяких розпочатих мною і недокінчених праць поетичних. Мов бервена старої, розваленої хати, в котрій не одно пережилося і перетерпілося, ті уривки нагадують мені не одно таке, без 286
