чого й життя, може 6, не життя було. Звісно, з тих неподокінчуваних або на бік відсунених поем, що лежать між моїми паперами, я подаю тут тільки те, за що хоч сяк-так можу взяти на себе одвіт перед своїм художницьким сумлінням — решта нехай іде мишам на снідання. Укладаючи матеріял для сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім непригожий в книжці так різномастного змісту, котрій проте хотілось мені придати яку-таку артистичну суцільність. Та де тільки можна було, я під поодинокими віршами поклав дати, коли вони заховалися чи то в рукописі, чи в друку. Не потрібую й додавати, що, вибираючи свої давні вірші до оцеї збірки, я не вважав їх історично-літературними документами, котрі повинні друкуватися, не зміняючи „ніже титли, ніже тії коми“. Я користувався авторським правом і, не тикаючи основної думки, підправляв мову, котрої вироблення до ступня мови літературної за останніх 20 літ все ж таки значно посунулось наперед, може й не без моєї скромної підмоги. Що в моїх давніших віршах мова не все чиста, се ще тим легше зрозуміти, що я особисто переходив деякі такі ступні розвитку (а хто в Галичині не переходив їх в тім часі !), де панувало намагання притлумити почутт * живої, чистої народньої мови, котре змалку ще було у мене сильно розвите. На мні в мін'ятурі повторилось те, що в великім розмірі бачимо на всій галицько-руській літературі: школа, граматики і спори язикові прибили і закаламутили чистоту народньої мови. Переглядаючи тепер ті віршовані листочки, між котрими так багато перед часом зів'ялого 287
