„До історії нашого письменства 1890-х рр. а) Чи справді до Росії адресував Ів. Франко свої тюремні сонети иом. 44 і 45? Цього 1926 року минає 10 літ відколи помер їв, Франко. Наші видавництва з цього приводу присвячують окремі книжки , статті, подають антологію з його віршів, тощо. Між іншим і американський ..Календар Українського Робітничого Союзу на рік 1926” (у Скрентоні), вмістивши в літературній частині дуже путящу статтю „Життя і творчість Гвана Франка” (с. 112-119), подав і цікаву вибірку з його поезій (ст. 119-130), а поміж ними оці вірші (на ст. 125), в яких ми декотрі слова навмисне передруком вусмо розрядкою: Росія… Багно гнилеє між країв Европи, Покрите цвіллю, зеленню густою, Розсаднице недумства і застою, Росіє! Де лиш ти поставиш стопи, Повзе облуда, здирство, плач народу, Цвіте бездушність, неначе плісінь з муру, Ти тиснеш і к р и ч и ні: „Даю свободу!” Дреш шкуру й мовиш : „Д вигаю культуру!” Ти не січеш, не б'єш, в Сибір не шлеш, Лиш, мов упир, із серця соки ссеш, Багно твоє лиш серце й душу душить. Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі. Свобідний дух або тікати мусить, Або живцем вмирає в твоїм гробі. Вірші ці „Календар” передрукував буква-в-букву точка- в-точку із збірки поезій Ів. Франка: „З вершин І низин”, яку поет випустив у світ у Львові 1893. Вони містяться у відділі „Тюремних сонетів”, ном. 44 (ст. 182) і мають продовження в сонеті ном. 45: Тюрмо народів, обручем сталевим Ти обціпила їх живі сустави Й держиш — не для пожитку, не для слави. 299
