А лиш для жиру клевретам мерзенним. Отак, пастух попута коні в полі Через-ногу: здаєсь, три ноги вільні, А йти вони, ні бігти не зусильні. ~ То ржать, гризуться спільники неволі. Отак і ти попутала народи, Всім Давши зверхні вигляди свободи, Щоб одні одних гризли і душили: І хоч всі дружно рвуться з твого круга Та в різні боки шарпають друг друга, Сей колот — джерело твоєї сили. Обидва сонети не можуть не викликати певного здивування у тих, хто близько знав Росію 1890-х рр. Яким чином міг Франко казати про тодішню Росію, ніби вона „не січе, не б'є, в Сибір не шле”? Звідки б він узяв, що тодішня Росія кричала: „Даю свободу”, або „всім давала зверхні вигляди свободи”? На цю недоречність звернула увагу навіть тодішня галицька москвофільська критика, Юліян Яворський у першому числі москвофільської львівської „БесЬдьі” 1894, як давав (прихильну) рецензію на Франкову збірку „з Вершин і низин”, то між іншим спинився й на згаданих двох „тюремних сонетах”, добачаючи в них дещо незрозуміле. Він тоді ж таки поставив запитання: чи не інакшого адресата хотів назвати Франко замість Росії? Можна думати, що Юл. Яворський мав і приватні розмови з Ів. Франком, і той йому дещо вияснив — отак, як він це зробив і мені. Ів. Франко, друкуючи свою збірку „З вершин І низин", надсилав до мене (звичайно в запечатаному конверті) кожен готовий аркуш збірки негайно ж після того, як він друкувавсь, і часами робив на полях деякі свої зазначки. Цей примірник „З вершин І низин”, що він мені отаким-о- чином потроху прислав, тепер належить Українській Академії Наук і переховується в книгозбірні Комісії Словника Живої Української Мови. В ньому на ст. 182 кожен 300
