Цілий день промовчав і не спав усю ніч
І готовивсь аскет на великую річ.
Ось вогонь розпалив із пахучих полін
І кадило в огонь щедро кидає він.
І закони Господні проходить умом,
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.
Та ось сумніви в серці повстали страшні:
„Вічно жить — молодим — ну, по що це мені?
„Чи вертати у світ, де панує борба?
Чи ось тут вічно жить? Це ж безумство хіба!
„О, богине, прости! Я згрішив, бачу сам!
Та безцінний твій дар комусь іншому дам.
„У нас цар молодий, богорівний наш цар!
Богорівним зовсім його зробить твій дар.
..Мільйонам він сонце, життя є нове, —
Для добра мільйонів хай вічно живе“.
Олександер Великий весь світ звоював,
Та дівчини рабом себе він почував.
Персіянки Роксани предивна краса
В його серці горить, мов пожар, не згаса.
Ув обіймах його та красуня горда
Наче тає, на груди його припада.
Та хвилина мине і він чує, що ось
В її серці вороже ворушиться щось,
І в очах, ще вогких від любви і жаги,
Дикі іскри горять, наче злі вороги.
