вірних тої релігії, і мав відвагу серед насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого, щиро-людського соціялізму, опертого на етичнім, широко гуманнім вихованню мас народніх, на поступі й загальнім розповсюдженню освіти, науки, критики людської та національної свободи, а не на партійнім догматизмі, не на деспотизмі проводирів, не на бюрократичній реґляментації всеї людської будучини, не на парляментарнім шахрайстві, що має вести до тої „світлої“ будучини.
Староруський автор не без розмислу назвав свою збірку Ізмарагдом. Він очевидно вірив у те, що кажеться про цей камінь у звіснім апокрифічнім сказанію: „Измарагдъ свѣтелъ есть, яко и лице человѣче видѣти въ немъ яко въ зерцалѣ“. Оцими простими словами висказано й моє найвище бажання, як письменника й поета: щоб моє слово було ясне і щоб у ньому, як у дзеркалі, виднілося людське, щиролюдське лице.
Львів д. 15 падолиста 1897 р.
