Закони розуму й природи їй байдуже, Коли за цяцькою її скортіло дуже. „Ну, та сим разом може пощаститься Цю жертву з горла смерти відволать… 1 Неважна рана… Трохи попеститься, Та й встане… Інтересно буде знать, Хто він, для чого він життя лишиться Хтів? Щоб з недостатку—не сказать. Одежа, золотий годинник… ця постава… Без сумніву, якась інтелігентська справа. „Зневірився вжиття? Гм, по лиці невидно: Хто так розцвів, той добре їв і пив. Підлот десь наробив і стало жити стидно? І цього б я ніяк не припустив; Червяк сумління тут не гриз огидно, Де цвіт краси і юности так цвів. Ця складка коло уст мабуть говорить нам Щось инше… ці виски… так, так, cherchez la femme!„1 2 Від того дня у тихій лісничівці Усе життя пішло на інший стрій. Уранці Валько із Остапом в спілці При хорім порались мов лікарі, А пані, рано розлад давши дівці, У кухні пріла, шпортала в старій Кухарській книзі, добирала вісти, Щоб хорому щось добре дати ззісти. А хорий в гарячці знай без тями День поза день, мов зламаний, лежить. Муркоче щось, неначе безвістями Блукає дух його, то весь дрижить, Мов з холоду, безкровними устами 1 Відволать—відкликати. 2 Шукай жінку 193
